«Доброго дня! Я – мама хлопчика, який гризе нігті. Я почала перейматись цим, бо він начисто згризає їх, - почувся в слухавці стривожений жіночий голос. – Ми з чоловіком повели наше дитя до лікарів, а вони всі в один голос кажуть, що це не до них, це психологічна проблема і потрібно звернутися до психолога…

Дивно мені, бо наш хлопчик має лише чотири роки… До чого тут в такому віці психологія?

Йому ще рано щось таке проходити...

Але ось, я Вам дзвоню, бо чоловік каже що був у Вас після звільнення зі служби і перед укладанням контракту, і Ви йому допомогли опанувати себе. Я пригадую, що він тоді добре заспокоївся. Ви його пам’ятаєте, він був у Вас з пів року тому.

Ось тепер ми потребуємо до Вас із сином, бо, крім проблеми з нігтями, він дивно поводиться. Весь час малює поліцейські машинки і себе як поліцейського особливо тоді, коли ми з чоловіком сваримось.

Чи це може щось означати? Чи Ви можете нам допомогти?»

Хлопчик повністю згризав свої нігті, тому що його батьки постійними бійками довели його нервову систему до такого стану. Дорослим треба усвідомлювати, що ми впливаємо на своїх дітей значно більше, ніж нам би хотілося.

Що ж… Для початку потрібно розуміти кожного учасника цього процесу. І тоді можна говорити про методи подолання спалахів гніву, на вибір яких будуть впливати вік, характер подразника, як кожен із членів родини ідентифікує проблеми і як з ними бореться.

У випадку спалахів гніву у дитини, є кілька можливих причин, які призвели до цього. Перша причина – це копіювання дорослої поведінки. Тобто, якщо в сім’ї прийнято демонструвати спалахи гніву, батьки між собою ведуть певні перепалки, емоційно «дискутують» на високих тонах.

Друга причина – це коли дитина не може контролювати свої емоції. Частіше це обумовлено тим, що в процесі зростання вона слабо ідентифікує свої емоції. І тому вона може таким чином привертати до себе увагу, щоб сказати: «Допоможіть мені, бо я погано розумію свої емоції!».

Якщо Ваша дитина має спалахи неконтрольованого гніву, робить шкоду, кусається і т. д., що Вам варто зауважити?

Найперше, потрібно більше говорити з дітьми і більше намагатися їх зрозуміти. Розпитати, що відбувалося до, під час, після. Навіть якщо дитина не хоче відповідати, можна почекати, коли вона в хорошому настрої, або коли їй щось потрібно, і щоб вона більше часу приділяла тому, щоб це обговорити. Можливо, змінити обстановку, ситуацію, в якій Ви з нею спілкуєтеся. Обов’язково сісти на рівень зору дитини, щоб вона не відчувала Вашого бажання домінувати. Тобто не погляд зверху, а погляд «очі в очі». Треба розпитати більш ретельно, що ж відбувалося. Не «Чому ти так зробив?», а більше розпитати загалом ситуацію, зібрати детальну інформацію, що ж ми маємо зараз і що передувало теперішнім спалахам гніву.

Ми знаємо, що діти часто копіюють поведінку старших. Дитина копіює не гнів, а, наприклад, старшого, який знущається з інших дітей. Вона може так проявляти свою поведінку і навіть не усвідомлювати, що завдає комусь шкоди. Отож, якщо Ви беземоційно розпитуєте, що відбувалося до, підчас і після, то дитина може інколи абсолютно спокійно розповідати страшні речі. Тому що, спостерігаючи за старшими, вона розуміла, що робить все правильно.

Тоді Вам доведеться працювати спочатку з дорослими. Ця робота на 90% впливає на поведінку молодших дітей.

Зверніть увагу на те, що, можливо, дитина копіює Вашу поведінку. Можливо, Ви й не помічаєте, що Ви часом проявляєте певні вибухові реакції. Ловіть себе на цих моментах і старайтеся поглибше видихнути, випити води, походити і поменше стикатися з якимось стресовими моментами. Слід виводити свої негаразди, конфлікти з поля зору дитини, щоб вона цього не чула, не бачила і не сприймала на свій рахунок.

Інший важливий момент, коли дитина проявляє вибухову поведінку, може бути пов'язаний з тим, що вона росте. В процесі росту у дитини з’являються нові емоції, переживання, нові відчуття в організмі, які вона не завжди чітко ідентифікує. Вона може не розуміти, які емоції її відвідали: що це був сум, а не злість; що це був страх, а не бажання завдати комусь шкоди і т. д.

Тому є два важливих компоненти в роботі з дітьми, які в процесі росту в допідлітковий період. В цей час вони не можуть справитися зі своїми переживаннями, почуттями або відчуттями.

Перше – це емоційне виховання. Ми знаємо, що є навіть цілі курси на цю тему. В Голландії, наприклад, курс емоційного виховання є обов’язковим в школі. Таким чином дитина вчиться не копіювати дорослих, а самостійно будувати свою емоційну сферу, виходячи із своїх властивостей. Такі курси допомагають ідентифікувати емоції, зрозуміти, як це виглядає, щоб запобігти емоційній депревації (депревація – заборона на переживання емоцій). Тому щоб не було проблем в емоційно-вольовій сфері, потрібні спеціальні уроки.

Другий важливий момент – коли Ви вже ідентифікували, які почуття (переживання) виводять дитину з себе, треба пам’ятати, що зміна поведінки батьків дуже впливає на результати самої дитини.

Наприклад, критика перед сном веде до того, що дитина буде гірше висипатися. Потім вона, відповідно, буде збудлива впродовж дня. Дитина буде більше шуміти, кричати, виділятися, чим буде привертати увагу дорослих. Вони, в свою чергу, будуть більше її критикувати, що спровокує вибухову реакцію, коли буде несила терпіти. Тобто одне з правил поведінки батьків – «Ні критиці перед сном!».

Важливо також те, як батьки спілкуються з дитиною, наскільки вони їй детально пояснюють те, чого вона не розуміє, скільки їй приділяють часу, реагують некритично.

Часом нервова система людини не перебуває в емоційно зарядженому стані, просто фізіологічно від природи вона більш вольова. Тоді в неї цієї енергії може бути набагато більше, і лікарі взагалі можуть ставити діагнози, пов’язані з її постійним переключенням.

В такому випадку дитину з самого малечку потрібно віддавати на спорт, який допоможе витратити цю енергію в процесі дня і засинати з абсолютно виснаженим організмом.

Тому не послуговуйтеся стереотипами, що дуже маленьких дітей не можна віддавати на спорт, щоб вони могли виводити надлишки енергії, знервованість або переживання з організму. Потрібно розуміти, що це повинні бути безконтактні види спорту, щоб дитина не

вчилася завдавати фізичної шкоди живій особі. В такому випадку спорт добре вчить дисципліні.

Отже, основна Ваша робота по запобіганню гніву – це постійна комунікація з дитиною, спроба з’ясувати, що пішло не так, і коли це сталося. Звичайно, якщо є агресія і навіть прояви насильства над дитиною, то розуміння вікових особливостей дитини, співчуття,

підтримка, робота над цим, покарання винних є надзвичайно важливими.

Знову ж таки – дихальні вправи, перенесення надлишку енергії в якесь продуктивне русло, робота над сном, графік, система, рутина, життя, яке для дитини є зрозумілим.

Для того, щоб краще зрозуміти емоційну сферу варто подивитися фільм «Думки навиворіт», який розповідає про емоційну сферу людини, що у неї відбувається на гормональному і психологічному рівні в лімбічній системі.

Отож, приділяйте час, спілкуйтеся, намагайтеся зрозуміти почуття, переживання, розділяйте їх, діліться власними переживаннями, не приховуючи, що Ви тривожитеся чи ще щось. І тоді нервова система Вашої дитини буде не така скомплікована (складна), заведена, щоб дитина проявляла спалахи гніву чи агресію.

Здоров’я Вам!