Подолання перешкоди  до повноцінного якісного життя у суспільстві для людей, які хворіють на психічний розлад – це довгий шлях і разом з тим, передумова промоції психічного здоров’я та здоров’я в цілому.

Психічне здоров'я

Психічне здоров’я — це стан душевного комфорту при якому людина здатна реалізовувати свій власний потенціал, продуктивно і плідно працювати та справлятися з щоденним стресом. Про психічне здоров’я, незважаючи на побутуючу думку, що воно або є, або ми його одразу позбавлені - насправді, маємо дбати не менше, ніж про фізичне. Чи часто ми піклуємося про своє психічне здоров'я? Задумуємося про те як його зберегти? Як запобігти можливим проблемам?

Частіше за все - ні, бо в більшості випадків вважаємо, що подібні питання не мають до нас відношення. А можливі прояви проблем, намагаємось здолати на силі волі та характері, головне чимдущ примушувати себе. На жаль, так це не працює. Скільки б зусиль не прикладала людина  - у випадку сильних хронічних болей, важко зберегти психологічне здоров'я, бо біль попросту може “звести з розуму”.

Якщо Ви відчуваєте складнощі із психічним здоров’ям, не слід відкладати із зверненням до сімейного лікаря або психолога і у разі потреби, отримати скерування до психотерапевта, невролога або психіатра. Звернутися по допомогу, коли тобі важко - це цілком нормальна практика у всьому світі серед усіх прошарків населення. А ігнорування тільки погіршить ситуацію - життя з будь-якою проблемою з часом загострює її та може призвести до проблем в усьому, починаючи від кар'єри і відносин, до прояву хвороб на тілесному рівні. Своєчасне діагностування і лікування допомагають запобігти можливим ускладнення. Крім того, може виявитись, що своєчасного звернення та рекомендацій сімейного лікаря буде цілком достатньо для відновлення. Рання діагностика та отримання вчасної допомоги сприяють запобіганню і кращому вирішенню проблем.

Стигматизація

Буває так, що людина, що має психологічні труднощі відкладає похід до спеціаліста і шукає шляхи вирішення самостійно. Пошук варіантів дуже важливий, бо не існує одужання без мотивованості. Але неконструктивні методи самодопомоги тільки погіршують стан. Проблема в тому, що здоров'я в нашому суспільстві традиційно недооцінене, а ще - оточене стереотипами і забобонами. Що вже казати про психологічний стан. Люди з психологічними проблемами - є найбільш незахищеною категорією хворих,  мішенню для безлічі соціальних упереджень та жахливої дискримінації. Незважаючи на існування ефективного лікування і психотерапії, люди часто вбачають в хворих на психічні розлади нерозумних, складних і нездатних самостійно приймати рішення людей. Так, у випадку надання допомоги, рішення про лікування часто намагається взяти на себе родич, повністю вирішуючи долю хворого. У світі така практика була б неможливою, адже порушує сокровенне право людини на прийняття рішень щодо свого здоров'я та долі. Всесвітня організація охорони здоров'я у  програмі усунення прогалин у сфері психічного здоров'я наголошує, що в більшості випадків хворий на ментальні хвороби в стані, і має право приймати рішення щодо власного лікування. Якщо це не є критичний період, то лікар зобов'язаний -  в міру і з розумінням готовності до сприйняття пацієнта, втім  - надати вичерпну інформацію про те, як планує лікувати хворого.

Стигматизація хворих з психіатричним діагнозом – є наслідком негативного соціального ставлення і призводить до того, що людину сприймають через призму хибних стереотипних уявлень. На ґрунті стереотипних уявлень зрощуються упередження, видаючи хворобу за бездухість, слабкодухість, нездатність боротись, або недовихованість (що крайньо невірно, бо є велика кількість наукових досліджень що давно спростували більшість стереотипних суджень радянського часу) - спричиняють дискримінацію людей хворих на психічні розлади. І призводить до того, що людина навіть задумуватись не хоче, що цей жах може виявитись її проблемою. Прийнято вважати, що психологічні хвороби десь там далеко, вони не можуть трапитись у нас в сім'ї, з нами, нашими рідними - якщо ми, наприклад, хороші батьки.

Сформована думка про те, що “психічні хвороби - це чорна діра з якої нема вороття”, призводить до того, що люди звертаються за допомогою лише через декілька років після виявлення перших ознак психічної хвороби. Страх - велика проблема, але він зрозумілий, якщо стільки осуду довкола цієї теми.

І, найгірше, що з часом велика кількість хворих на психічні розлади аутостигматизується (звинувачують себе та  цим донавантажують  більшим почуттям провини, відчувають до себе огиду та ін.) і цей процес може бути більш травматичним, ніж прояви хвороби.

Стигма стає додатковим чинником, що перешкоджає соціалізації та особистісному відновленню і зумовлює низьку якість життя людей хворих на психічні розлади.

Але немає кращого способу говорити про це, аніж з тим, хто розуміє це - першоджерелом. Повною мірою відчув на собі всі тяготи та подолав прояви стигматизації, пройшов довгий шлях до розуміння та прийняття свого стану -  В’ячеслав Толстокоров, засновник громадської організації  Адаптаційний ресурсний центр для соціальної реабілітації людей, що живуть з БАР  та  іншими психічними розладами «БАРвінОК». Зараз він громадський діяч, активіст, представник пацієнтської (як прийнято називати) організації, що зве себе психоактивістом. В різний час від лікарів звучали різні діагнози і відповідно застосовувались різні методи лікування… А діагноз – біполярний розлад, він отримав після низки «серйозних епізодів» і «пошуку допомоги» протяжністю декілька десятиліть…

Близько 45 мільйонів людей у всьому світі живуть з цим захворюванням — такі статистичні дані наводить Всесвітня організація охорони здоров’я.

Офіційно Біполярний афективний розлад (БАР) - поведінковий психічний розлад, що включає повторні епізоди депресії та манії - людина впродовж життя переживає періоди надто піднесеного або вкрай пригніченого настрою. Ці періоди насправді, тривають дуже по різному (часом депресивний період триває дуже довго) і без лікування тенденція до періодичного повторення заганяє  у “глухий кут”. Людина в період епізоду різкого підвищеного настрою на піку відчуття “всеосяжного всесилля”, може потрапити у соціально несприятливі ситуації: стати співучасником злочину, жертвою фізичного насилля, вживати речовини небезпечні для неї, здійснювати дії, що в майбутньому можуть суттєво зашкодити їй чи її родичам. Цей стан веде до виснаження….фізичного виснаження ресурсів організму і тому, тіло “наче провалюється у яму”, під час якої депресивний стан може тривати значно довше. В такі періоди відчуття всеохоплюючого суму, пригнічення, безпорадність і неможливість відчувати задоволення від життя, млявість та пасивність. Цей етап суттєво впливає на якість життя, зростає ризик здійснення самогубства. За статистичними даними, частота самогубств у людей, що хворіють БАР має найвищі показники серед психічних розладів. Поширеність спроб самогубства у таких пацієнтів становить від 25 до 60% впродовж життя, а рівень завершення самогубством - коливається від 14 до 60 %. До того ж зловживання алкоголем та/або психоактивними речовинами зумовлює додаткове підвищення ризику самогубства.

Історія розказана В’ячеславом Толстокоровим:

-  Все почалося з того, що я не міг довгий час заснути (кілька днів), пам'ятаю до цього вживав алкогольні напої з товаришем по службі. Машина швидкої допомоги, яка приїхала до мене додому, відвезла мене в шпиталь. В той час час я ще служив (закінчив вище інженерне зенітно-ракетне училище військ протиповітряної оборони за спеціальністю квантовик – лазерщик) і на питання начальника медчастини: - «Що, старлей, не хочеш служити?», відреагував зухвало, емоційно і навіть агресивно. То був час масових звільнень офіцерів з армії за різними статтями, в т.ч. за станом здоров'я. І це був перший раз, коли  мене прийняли в лікарню і визначили в палату для буйних, на в'язки - це коли хворого жорстко фіксують до ліжка. Тривалість лікування ~ 10 днів, електро - шокова терапія, реанімація ...Потім мене направили на військову експертизу і у 1991 звільнили з лав армії у званні старшого лейтенанта.

-    Коли ви дізнались, що у Вас біполярний розлад?

-     Тільки у  2005 році мені поставили діагноз БАР, а до цього часу з 1991 року я вважав себе шизофреніком, згідно поставленого діагнозу.

Серед скарг на здоров'я, з якими люди з БАР, можуть звернутися до лікаря загальної практики є не тільки умовно «типові» симптоми  (такі як депресивність, різкі зміни настрою і інсомнія), а й ознаки, що відображають коморбідність (тривожність, залежність від вживання психоактивних речовин чи алкоголю), дезадаптацію (проблеми з законом, труднощі у відносинах з людьми та поведінкові розлади, проблеми з самоконтролем).

-    Чи можна сказати, що Ви адаптувались до «життя з БАР, як з діагнозом»?

-     Я не знаю, як обійтися без ліків в гострій стадії. Але тепер я знаю, як долати наслідки. Як повертатися до нормального життя після жорсткого курсу лікування. Я знаю, що відчуває людина в стані маніакальному і депресивному, що відбувається під впливом ліків. Я знаю, як людина потребує підтримки і допомоги близьких людей, яка допомога найефективніша. А, найголовніше, я знаю - як після всіх випробувань зміцніти в стабільному стані, який дозволяє жити, працювати, любити і реалізовувати нові проекти.

Біполярний розлад вимагає тривалого лікування. Медикаментозне лікування у США та Європі є обов'язковою частиною життя людини з діагнозом БАР.  Воно допомагає запобігати рецидивам, кожен з яких наносить велику шкоду здоров'ю і значно погіршує якість життя людини, тому важливо продовжувати лікування, навіть якщо людина відчуває себе краще. Щоб повністю контролювати симптоми біполярного розладу, необхідна комбінація з препаратів, терапії, способу життя і соціальної підтримки...які в комплексі дуже благотворно впливають на людину, що живе з БАР.

   -   Яка Ваша думка, чи можливо досягнути психічного благополуччя, маючи психіатричний діагноз?

   -  Психічного благополуччя неможливо досягти тільки за рахунок медикаментозного лікування. А система реабілітації осіб, що живуть з психіатричними діагнозами в Україні ще тільки в процесі створення. Наша громадська організація Адаптаційний ресурсний центр «Барвінок», який ми створювали задля соціальної реабілітації хворих на БАР та людей з іншими психічними розладами - це реальний крок у напрямку здобуття соціальних навичок для людини що зіткнулася із “діагнозом”. Це можливість отримати “Групу підтримки” та громаду, тих хто зрозуміє. Наша сторінка у фейсбук https://www.facebook.com/stas0765/ . Учасники програм Центру практично навчаються жити за “новими правилами” і це здоровий спосіб життя, контроль над індикаторами хвороби, медикаментозне лікування, успішне співіснування з рідними і близькими. Також, плануємо проводити роботу в напрямку профорієнтації БАР-хворих, які втратили або не можуть знайти роботу через хворобу. Крім того, за допомогою адвокації проблематики БАР в ЗМІ та соціальних мережах, будемо звертати увагу суспільства до цього явища і намагатись впливати на громадську думку щодо біполярного розладу, для досягнення дестигматизації суспільства (зняття упереджень) щодо БАР.

Одним з основних психологічних механізмів стигматизації є страх, який виникає на “незнайомій території” і підкріплений суспільним осудом...з одного боку призводить до ворожості, а з іншого – живиться від незнання та низького рівня загальної  психологічної грамотності. Тому, важливо, щоб у змі та соціальних мережах проводились просвітницькі кампанії присвячені психічному здоров’ю. Якомога більше правдивої інформації про те, що таке психічне здоров’я, чим воно відрізняється від протилежного. Які існують проблеми, розлади, симптоми, поширеність, вплив на життя, можливості попередження та ранньої діагностики, доказові методи допомоги і наукові дослідження…  Для того, аби наше суспільство перестало лякатись думки, що насправді, психічні розлади - явище, яке не таке рідкісне та “далеке”, люди зрозуміли - що психічні розлади без лікування спричиняють не лише страждання, а й суттєво впливають на якість і тривалість життя. Щоб це трапилось потрібен час та “залученість і небайдужість” усіх читачів. Психічне здоров'я  кожного з нас потребує необхідної уваги - як чищення зубів, що потрібне щодня. А в випадку, коли виникли психологічні труднощі - то важлива професійна допомога та соціальна підтримка.

-    Чи стикалися Ви з проявами внутрішньої стигми? З не прийняттям людиною свого діагнозу ?

-    Так, я сам це пережив. Коли стільки осуду - здається, що разом із діагнозом тобі виносять щось на кшталт “смертного вироку”...                                                              

В такому випадку ми надаємо людині більше інформації про хворобу, спілкуємось і пояснюємо. Разом з тим, БАР-хворі, які дізнались більше...усвідомили, прийняли свою хворобу і правила життя з нею, зазвичай, відносно легко долають симптоми хвороби і мають велику потребу допомагати людям з подібним проблемами та захворюваннями.                                                                                                

 В моїх планах розвитку центру «Барвінок» є впровадження програми професійного навчання buddy - наставника з предметної області, який буде мати кілька підопічних, визначати для них програму розвитку і контролювати те, як людина рухається по ній. Важливим елементом лікування є  психосоціальна підтримка.  В центрі створені та функціонують на постійній основі групи підтримки хворих на біполярний розлад, які відбуваються за принципом «рівний-рівному»  із залученням спеціалістів у сфері психічного здоров’я, волонтерів та членів сімей у Києві, Харкові, Дніпрі та Одесі.

-    Які ще маєте плани на майбутнє?

-     Взагалі, в майбутньому, я вбачаю рішення проблеми психосоціальної реабілітації людей, що живуть з біполярним розладом в створенні клубних будинків по типу таких, які існують за кордоном. Клубний будинок* – це об’єднання людей для спільного вирішення проблем. В світі накопичено величезний досвід успішного подолання проблем, пов'язаних з БАР, як методичного, так і соціального характеру. Однак в Україні подібна практика скромно представлена тільки в медичній площині, а про соціальну допомогу хворим взагалі не йде мова.

*У 1948 році люди з психічними хворобами вперше самостійно об'єдналися в групу для того, щоб спільно вирішувати свої проблеми і саме таким чином, як вони це розуміють. В результаті вони створили перший клубний будинок як місце, куди кожен з них має право приходити, коли має потребу в спілкуванні і підтримки один одного. Зараз вже близько 400 клубних будинків працює в 35 країнах. В даний час клубний будинок - це модель соціальної служби, яка допомагає людям з психічними захворюваннями значну частину часу жити за межами лікарні, відновлювати втрачені навички і відчуття власної значущості та незалежності. Це сертифікована система, що виправдала себе протягом більше 60 років, як в США, так і Європі.

Процес реабілітації осіб з проблемами психічного здоров’я не є легким.  Більшість практиків сходяться на думці, що результатом реабілітаційних заходів повинна бути реінтеграція (повернення) людини з психічним розладом у суспільство при всіх варіантах важкості перебігу хвороби,  з належною підтримкою на рівні громади. При цьому людина з психіатричним діагнозом має право відчувати себе не менш повноцінним членом суспільства, ніж інші громадяни. Позбавлення прав особи, що хворіє -  є неприпустимим.  На жаль, як показує практика, люди з психічними розладами значно частіше страждають від порушення їх прав та насильства з боку громади та навіть в межах власної сім'ї .

Бути уважним до свого психічного здоров'я

Прояви дратівливості, порушення сну, настрою чи втрата інтересу до справ та задоволення від дозвілля - є ознаками того, що необхідно звернути увагу на стан свого психічного здоров’я, можливо, відпочити та відновити душевні сили та ресурси. Якщо вчасно не відреагувати і накопичувати стрес та проблеми, ситуація зі станом здоров’я може ускладнитись, а продуктивність роботи та якість життя - знизитись. Використовуючи методи самодопомоги, ефективні стратегії подолання стресу та дієві, базовані на доказах, корисності для загального стану здоров'я прийоми часто приносять стабілізацію. Якщо Ви відчуваєте, що не справляєтесь самостійно – шукайте підтримки серед близьких людей, яким довіряєте. Якщо несприятливий стан триває більше двох тижнів і покращення не наступає – варто звернутися по фахову допомогу.

Першим кроком на шляху звернення по допомогу для подальшого планування дій, може також стати телефонний дзвінок у службу допомоги.

— (044) 456 17 02,  (044) 456 17 25 — телефон довіри Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи.

0 800 505 085 - цілодобова лінія психологічної допомоги для учасників АТО (ООС) та членів їх сімей

0 800 505 201 - гаряча лінія МОЗ

1687 - якщо у вас не має сімейного лікаря

Людина завжди набагато більша  свого симптому або діагнозу.

Жак Лакан - французький психоаналітик, психіатр та філософ.