1. Початок вивчення руху під час Першої світової війни: Рудольф фон Лабан, Англія.
Рудольф фон Лабан (1879-1958), австро-угорський теоретик руху, вважається піонером сучасної теорії руху та аналізу. Він розробив систему позначення руху, "Лабанотація" та теорію зусиль. Під час Другої світової війни Лабан розробив низку коригувальних вправ для працівників фабрики та опублікував “Effort: Economy of Human Movement” (1947), дослідження промислової ефективності, стійкості та відновлення сил на службі в обставинах війни. Зусилля, за теорією Лабана, охоплює якості руху або внутрішні установки, представлені чотирма елементами, кожен з двома протилежними крайнощами на такому континуумі: час (швидкий / стійкий), вага (сила / легкість), простір (прямий / непрямий) та потік (обмежений / вільний).
https://www.lib.umd.edu/bartenieff/laban-theory
https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fnhum.2017.00410/full
https://www.lib.umd.edu/bartenieff/laban-theory
https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fnhum.2017.00410/full
2. Розвиток танцювальної терапії в США під час Другої світової війни: Маріан Чейс, США.
Терапевтичне використання творчих рухів з’явилося в 40-х роках минулого століття, коли ранні новатори почали усвідомлювати переваги використання танцю та руху як форми психотерапії, особливо ефективної при лікуванні травматичного досвіду в умовах війни. Танцювально-рухова терапія (ДМТ) визначається як «психотерапевтичне використання руху для сприяння емоційній, соціальній, когнітивній та фізичній інтеграції особистості з метою поліпшення здоров'я та самопочуття» (Американська асоціація танцювальної терапії). Його цілісний підхід до зцілення базується на емпірично підтвердженому твердженні, що розум і тіло взаємопов’язані; зміни в тілі відображають зміни в свідомості і навпаки. ДМТ (DMT) привернув увагу федерального уряду США, який профінансував розробку дослідницьких програм з танцювальної терапії в університетах по всій території Сполучених Штатів.
https://en.wikipedia.org/wiki/American_Dance_Therapy_Association
https://en.wikipedia.org/wiki/Dance_therapy
https://www.sheppardpratt.org/knowledge-center/treatment/dance-movement-therapy/
https://adta.memberclicks.net/what-is-dancemovement-therapy
3. Сучасні дослідження модальностей тіло-розум: Бессель Ван Дер Колк, Нідерланди / США.
Дослідження у галузі соматичних практик та модальностей розум-тіло при лікуванні травм розширюється. Бессель Ван Дер Колк, доктор медичних наук, дослідник і професор психіатрії в Бостонському університеті знаходиться в авангарді цього дослідження. Його книга «Тіло пам'ятає все: яку роль психологічна травма грає в житті людини і які техніки допомагають її подолати» - це вичерпний та доступний опис сучасних досліджень, що поєднують соціальні, біологічні та неврологічні методології для поглиблення розуміння соматичних методів. До кола провідних практиків із використання соматичних методів в лікуванні травм належать Пітер Левін, Пат Огден та Ресмаа Менакем. Лідерами сучасного розвитку соматичних практик є Бонні Бейнбрідж Коен, Андреа Олсен.
Пояснення:
Соматична практика - це підхід до лікування травми на основі стійкості. Замість того, щоб зосереджувати увагу на патології (причині та наслідку захворювання), соматичні практики формують вроджену стійкість та підвищену здатність (Payne et al., 2015). Соматичні методи мають відмінність від когнітивної терапії, яка працює на зміну пізнання та когнітивних функцій з метою впливу на афективні стани. На противагу, соматичні методи починаються з тілесних практик, спрямованих на сприяння підвищенню обізнаності та комфорту за допомогою тілесних відчуттів (інтероцепція, кінестетичне / м’язове усвідомлення та пропріоцепція), замість того, щоб зосередитись на пізнанні. Цей підхід, орієнтований на тіло, грунтується на тому, що основні аспекти травми зберігаються в лімбічній системі, вегетативній нервовій системі, рухових шляхах, глибоко під корою мозку. Отже, соматика вирішує наслідки травми більш безпосередньо, ніж когнітивні підходи. Оскільки соматичні методи грунтуються на тілесності, вони часто проходять у групах і залучають соціальну взаємодію.
Численні дослідження показали і довели, що соматичні методи мають позитивний вплив на тих, хто пережив травму (Brom et all, 2017; Eckberg, 2000; Ogden, Minton, & Pain, 2006; Rothschild, 2000; van der Kolk, 2006) та успіх тілесно-орієнтованих підходів у лікуванні груп (Classes, Kirsh & Langmuir, 2012). Соматичні методи є одними з найефективніших методів полегшення наслідків травми для людини при вимірюванні таких показників, як тривога, депресія, регулярність сну, прагнення до алкоголю, суїцидальні думки, а також розширені показники якості життя, які включають загальне фізичне благополуччя та якість соціальних відносин.
Той факт, що соматичні методи базуються на фізичних практиках і часто використовуються в групових умовах, свідчить про те, що їхні переваги виходять за межі особистості, безпосередньо впливаючи на міжособистісні стосунки, процеси примирення, побудову спільноти, таким чином зміцнюючи соціальну сферу. В даний час немає досліджень, які б вивчали конкретні наслідки щодо впливу соматичних практик на ширшу соціальну арену. В рамках «Проєкту Відновлення-Донбас” соматичні методи вперше застосовуються та оцінюються щодо їхнього впливу на громадську сферу, зокрема, на мир та примирення, розбудову громади та громадянське відродження, до вже доведеного їхнього впливу на особисте самопочуття.
Джерела:
- Brom, Stokar, Lawi, Nuriel‐Porat, Ziv, Lerner & Ross (2017). Somatic Experiencing for Posttraumatic Stress Disorder: A Randomized Controlled Outcome Study in Journal Trauma Stress. Jun; 30(3): 304–312.
- Cohen S. Coming to our Senses: The Application of Somatic Psychology to Group OPsycotherapy. International Journal of Group Psychotherapy. July 2011; 61 (3): 397-413.
- Eckberg, M. (2000). Victims of cruelty: Somatic psychotherapy in the treatment of posttraumatic stress disorder. Berkeley, CA: North Atlantic Books.
- Langmuir, Kirsh & Classen (2011). A Pilot Study of Body-Oriented Group Psychotherapy: Adapting Sensorimotor Psychotherapy for the Group Treatment of Trauma, in Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy, Vol. 4, No. 2, 214–220.
- Ogden, P., Minton, K., & Pain, C. (2006). Trauma and the body: A sensorimotor approach to psychotherapy. New York, NY: WW Norton & Co.
- Payne, P., Levine, P. A., and Crane-Godreau, M. A. (2015). Somatic experiencing: using interoception and proprioception as core elements of trauma therapy. Front. Psychol. 6:93.
- Rothschild, B. (2000). The body remembers The psychophysiology of trauma and trauma treatment.New York, NY: Norton.
- van der Kolk, B. A. (2006). Clinical implications of neuroscience research in PTSD. In R. Yehuda (Ed.), Psychobiology of posttraumatic stress disorders: A decade of progress (Vol. 1071, pp. 277–293). Malden, MA: Blackwell Publishing.
