Коли ця історія починалася, Олександр тільки-но закінчив навчання. Вивчився на кухара та переїхав із Полтавщини до Дніпра у пошуках роботи та себе.
«Працював на різних роботах, шукав, що більш цікаве, хотів визначитися в своєму профілюванні надалі», - згадує вчорашній військовослужбовець, а нині учасник проєкту «Моя історія – моя сила».
Проєкт "Моя історія - Моя сила" передбачає навчання унікальній методиці сторетворення - методу, який окрім того, що визначає для кожного можливість стати "сторіРежисером", також, допомагає відновлюватись у процесі творенні "власної історії"
Олександр говорить, що для нього війна почалася з Майдану:
«Я там не був, але постійно переглядав новини, турбувався, і навесні, коли вже було зрозуміло, що буде відбуватися, я вже почав звертатися до військкоматів. Тоді мені було 20 років».
Там його не квапилися приймати на облік. Казали – немає строкової служби, немає військового досвіду, «Ще молодий, іди додому, посидь подумай».
«Я звертався до різних військкоматів – Полтавської області за місцем прописки, потім вже в Дніпрі я восени нарешті попав у 25-ту повітрянодесантну бригаду. – згадує Олександр. – Вперше на фронт я потрапив в січні 2015 року. Мій контракт почався в листопаді 2014 року, а в січні я вже потрапив на фронт – у місто Авдіївка».
Служив у десантній піхотній роті на посаді гранатометника. Його роботою було знищувати ворожу техніку. Саме тоді тривали бої за шахту Бутівка, за околиці Авдіївки, відбувалося взяття під контроль та утримання позицій. Його перший бій і перший обстріл сталися одночасно:
«Ми пішли на штурм блокпоста поблизу шахти Бутівка. Збиралися виходити з околиць Авдіївки, там, де дачі були, і як тільки була команда «вперед», ми тоді в пішому порядку мали пробігти через поле і вже біля мостів зустріти опір, почати бій. Але ми навіть не встигли висунутися, нас накрила артилерія ворожа, і хвилин 15-20 трошки подовбала, але на щастя без втрат. І після того ми висунулися, і вже почався бій, коли ми штурмували цей блокпост. Паралельно з нами і інші бригади – 95 і 93 – штурмували шахту Бутівка. Ми взяли його! Буквально годину-півтори було бою, відстрілювалися, і десь ближче до обіду – я точно не пам’ятаю – взяли шахту Бутівка. Вигуки хлопців 95-ої бригади, мовляв ура, і так далі. Ми були недалеко, метрів 150-200 один від одного».
Згадує, як однієї ночі він із побратимами мав іти по воду. Машина, що доставляла її, застрягла, і воду треба було доставляти вручну. Була зима і мороз.
«І тоді ми вночі вчотирьох побігли, - розповідає воїн. – Був обстріл постійно, перші два дні взагалі не було такої години, щоб тихо було. Постійно чуєш і аеропорт поруч, постійно шахта. І ми попадали на землю, поки був обстріл, і було таке відчуття, що тоді на великому екрані ввімкнули Другу Світову війну. Чомусь так дуже-дуже яскраво порівнюється. Всі ці звуки, всі ці вибухи, спалахи. Це такий один із яскравих спогадів був».
Олександр прослужив у лавах ЗСУ понад шість років. Перший контракт був «до кінця особливого періоду», однак після деяких змін закону і розуміння, що цей «особливий період» триватиме ще довго, боєць підписав інший контракт на три роки.
«Я повернувся 15 січня 2021 року – припинив дію мій другий контракт», - розповідає він.
Згадує – адаптувався відносно швидко і легко – попри тривалий термін служби у перебування в гарячих точках:
«Трошки було незрозуміло, що я не є військовим, що я вже не зобов’язаний їхати як з відпустки. Повна адаптація і розуміння прийшло мабуть аж через пів року. Перші місяці два-три ти ще не дуже розумієш. Цілком розуміння цивільної людини приходить тоді, коли починаєш ходити на роботу. Тоді ти вже розумієш, що ти працюєш ти їздиш в автобусі, це не є броньована техніка чи автомобіль військових, це вже є цивільне життя, ти постійно скупляєшся їсти додому в магазинах – ти вже звикаєш і вже адаптуєшся. Певних якихось проблем сильних не було. Я відносно швидко адаптувався, все було безболісно, легко».
Він влаштувався працювати техніком-механіком на фірму шелінгових самокатів – такі, які можна брати на прокат практично у кожному місті є. Каже – колектив хороший, робота подобається.
«Я став серйозніше відноситися до більшості речей, - коментує Олександр зміни, які відбулися. – Війна виховала в мені і зміцнила мій патріотизм. Раніше так, я розумів, що таке Україна, я живу в цій країні, це моя держава, моя рідна земля… але от в армії під час війни воно… дало глибше розуміння…»
А також вдарило по здоров’ю. Отримав дві контузії, і досі дає раду із наслідками від них:
«Тому що такі речі не залишаються без наслідків, особливо коли так довго знаходишся на військовій службі і в гарячих точках».
Про проєкт «Моя історія – моя сила» дізнався з «Ветеран Хабу» в Дніпрі. Розповідає – радий, що не полінувався і пішов, адже було надзвичайно цікаво і корисно:
«Було кілька психологічних прийомів, які дуже сподобалися, і можна їх навіть використовувати в колективі в майбутньому, дуже корисні, плюс до того я отримав досвід і зміг розповісти свої історії, і викласти її в інтернет-ресурс. Я вагався довго, викладати, чи ні, але після слів друзів, що це може спонукати людей творити добро для тварин, я не вагаючись виклав це в інтернет».
Щоправда, виклавши, невдовзі зняв. Адже наразі учасники тренінгу досі зустрічаються в зумі і допрацьовують свої історії.
«Мене попросили переробити відео, щоб зробити його яскравішим, більш професійним, щоб воно зацікавило більше людей, - говорить Олександр. – Щоб відео було перероблене і змонтоване так, як має бути. Це все були поради зі слів професіоналів, тому я зараз цим займаюся, і потім я думаю я це виставлю, передам і виставлю».
Інтерпретації та погляди представлені у статті є виключною відповідальністю екскомбатантів та авторів і не обов'язково відображає погляди ГО «Девелопмент Фаундейшн».
